???????????

авторизуйтесь через:

     
або

використовуючи адресу e-mail

Расширения Joomla

 Слово… Мова… Людина словами висловлює свої думки, душевний стан: радість, гнів, хвилювання, спокій, недовіру, вдячність, зневагу, байдужість… Слова людини – це не звуки, що утворюються голосовими зв’язками в багатьох тварин (птахи, ссавці) – людська мова утворюється разом з думкою, чого немає в ссавців, навіть в таких, які в еволюційному розвитку стали найдосконалішими – наприклад, шимпанзе і горили з ряду людиноподібних мавп. Мова – це божественне творіння, властиве тільки людині. Народи християнського віросповідання визнають Святе Писання. В Євангелії від Івана написано: «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було…»

В Біблі описано, що людське життя супроводжується одвічною боротьбою добра і зла – Божого з диявольським. Перших людей диявол спокушав через Слово на протибожне діяння. Друга диявольська спокуса перших людей – братовбивство Каїном Авеля. Звідси почались постійні війни людства. Людський розум неспроможний подолати диявола.

Мовою можна висловлювати свої почуття, емоції, але можна такі ж почуття викликати і в слухача – така утаємничена сила слова. Красу навколишнього світу людина пізнає слухом і зором. Мистецтво мови – найголовніше мистецтво пізнання краси світу, отож, мова – то не тільки засіб спілкування людей. Кожен народ має свою мову, і в кожного народу є свої письменники, музиканти, художники, журналісти – народ творить своє мистецтво. Однак не всьому загалу людей дано творити мистецтво, розуміти красу. Якби кожна людина була поетом, музикантом, артистом, то зникло б розуміння мистецтва, краси навколишнього світу. Тому ми і кажемо: поет від Бога, художник від Бога…

Як музика твориться з окремих звуків певної тональності, так і мистецтво мови утворюється з окремих слів. Так твориться пісня – народна пісня. З цього приводу наш національний пророк Тарас Шевченко писав: «Ну що б, здавалося, слова… Слова та голос - більш нічого. А серце б’ється-ожива, як їх почує».

Молитва – це розмова з Богом. Цікаво, що молитви більшості релігій і конфесій супроводжуються співом. Щодо молитви, то треба зазначити слова з Євангелії (Перге послання св. Павла до коринтян): «Коли я молюся чужою мовою, то молиться дух мій, а мій розум без плоду». Є про що поміркувати православним християнам сучасності.

Словами можна оздоровити людину, підбадьорити, розвеселити, але можна поранити душу так, що залишиться шрам надовго. Давно люди помітили це явище і висловили мудрість в приказках: «Слово не горобець», «Держи язик за зубами», «Мовчи, глуха, – менше гріха», «Хто не вміє мовчати, той не вміє говорити» та інші. Пояснимо лише першу приказку. Уявімо, що нам в руки попався горобець (може, інша пташина) і так само випадково випурхнув з долонь. То горобця ще раз можна піймати, але слово, що «випурхнуло» з вуст людини, вже не повернеш (якщо було почуте). Народна мудрість повчає: «Сім раз міряй, один раз ріж». Потрібно сім раз подумати, перш ніж промовити слово…

Кожний народ пишається своєю мовою, як найціннішим духовним набутком. Ніхто з філологів не наважиться доводити перевагу однієї мови над іншою. Однак науковці визнають, що мовне мистецтво твориться звуковою мелодійністю слів і їх багатством. Саме такими властивостями володіє українська мова. Отож ми повинні особливо пишатися рідною мовою, оберігати від проникнення чужомовних слів, бо цим принижується гідність українського народу. При цьому, звісно, треба враховувати, що мова, як живий організм, розвивається одночасно з розвитком людства: науково, технічно, поширюються міждержавні зв’язки… При цьому народжуються нові слова. Але цей суспільний процес відбувається дуже повільно, малопомітно для одного покоління людей. Наприклад, понад 200 років тому видана «Енеїда» Котляревського, але ми не знайдемо в творі жодного слова, яке визнали б застарілим – тогочасна мова мелодійно рідна, свіжа, як і тепер. То який же вік нашої мови, якщо за 200 років слова не змінились – такі ж квітучі і молоді, хоч з’явилося багато нових?

За останні два десятиліття українська мова з вини політиканів-панів засмітилася іншомовними словами, які можна замінити рідними. Переглянемо підшивки газет «Молодь України», «Українська газета», «Літературна Україна» двотисячних років, де друкувались статті українських письменників, культурних діячів, філологів про значення чистоти української мови в державотворчості незалежної України… Не послухались наші чиновники високого рівня, в тому числі і посланці до Верховної Ради (до речі,  парламент – німецько-англійсько-французьке словосполучення). В тих статтях захисників української мови пояснювались причини так званої суржиковості, що засмічує рідну мову. Суржик – це суміш повноцінного зерна різних видів злакових культур, або їх спільне вирощування. Мабуть, хтось перший помітив, як прополюється посів пшениці від окремих стебел-колосків жита. Подібне словесне «прополювання» перенесли на мовну ниву. Цей словесний суржик доцільно було б замінити іншим словом, бо походить він з далекої історії Російської Імперії і боротьби проти спадщини мовної культури українського народу. Ось кілька прикладів такої боротьби. 1622 рік – наказ царя Михайла спалити всі примірники «Учительного Євангелія», що були видані в Україні. 1720 рік – указ Петра І про заборону книгодрукування і вилучення українських текстів з церковних книг. 1753 рік – Катерина ІІ своїм указом заборонила викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії. 1769 рік – синод російської церкви видає указ про вилучення у населення українських Букварів. Олексій Романов в указі пише, що українські книжки «…сжигать, а печатники, друкари чтоб смертью казнены были». 1800 рік – Павло І заборонив будувати церкви в українському архітектурному стилі – з трьома банями. Перелік подібних заходів проти української культури можна продовжувати…

Назву Московського царекняжого князівства Петро І перейменував на Російське, викравши назву Київської Русі. Московщина стала «Великая Русь», ну, звісно, «Киев – мать городов русских».

Продовжимо називати етапи русифікації, тобто суржифікації. 1933 рік – телеграма Сталіна про припинення «українізації». 1970 рік – наказ про захист дисертацій тільки російською мовою. 1972 рік – заборона партійними органами відзначати ювілей музею Івана Котляревського в Полтаві. 1973 рік – заборона відзначати ювілей твору «Енеїда». Подібних указів, циркулярів, постанов і в Союзі було 16.

Мені доводилось бувати на різних партійно-господарських зібраннях як районного, так і обласного рівнів. Тоді було навіть модно говорити українсько-суржиковою мовою, але обов’язково чистою російською. Люди старшого віку пригадують сміхотворців Штепселя і Тарапуньку. Їхні виступи звучали і по радіо, і в кінороликах, а пізніше – на телебаченні. (Існувала тоді цензура подібних виступів). Втім мало хто звертав увагу, що Штепсель розмовляв російською літературною мовою, а Тарапунька грав роль простакувато-дивакуватого хохла, що завше суржикував. Слухачі і глядачі реготали. Українці не помічали, що глузують не з мови Тарапуньки, а глузують самі з себе.

Пам’ятаю одні збори обласного рівня. Нас, слухачів, повідомили (не для преси, звісно) про одну казусну подію, що трапилась у Львівській області. До обласного відділу освіти прибув з Києва керуючий представник, що розмовляв російською. В супроводі інспекторів облвно міністерський гість відвідував школи. В одній школі директор на запитання російською відповідав українською (який сором, який жах!?) Тоді подумалось: що ж таке ганебне вчинив директор школи, коли в Українській Соціалістичній Республіці, в українській школі посмів спілкуватися українською? І про це стало відомо в сусідніх областях, а може, і по всій Україні. Ось з таким «інтернаціональним розумінням» Україна здобула незалежність після розпаду Союзу.

Верховна Рада складається з посланців всього народу – який народ, такай Рада. Ми пам’ятаємо Раду перших скликань - тепер вже інші депутати. На пֹ’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року прийнята Конституція України. Яка гостра словесна боротьба відбулася навколо 10 Статті Конституції, коли частина депутатів від комуністів вимагала узаконити російську мову другою державною! З роками дещо змінилися ідеологічні погляди молодих людей і відповідно депутатів Ради. Можна критикувати посланців народу за неякісну розумову законодавчу працю, але їх мова на сесії – зразок чистоти і культури мовлення.

Захищаємо рідну мову від суржикових русизмів, від іншого словесного чужемовного засмічення. Про це пишуть і говорять, але сором’язливо замовчуємо, що в побутовому спілкуванні паплюжимо, огиджуємо, псуємо мову матюками. Їх небагато в українському словосополученні, але іноді вони опльовують рідне і святе, як ложка дьогтю в бочці меду. Матюки давні в нашій мові. Вони існують також в інших мовах, та в російській – то щось страшне! Максим Горький досліджував цю гидоту. Старші люди нашого краю пригадують, як вперше почули таку «говірку» від російської солдатчини – хто сміявся, хто плювався, хто хрестився….

Дивує поведінка деяких наших людей: чому з часом це російськомовне паскудство засвоїлось в головах окремих чоловіків подібно до наркотиків в організмі з тютюнового диму. Відомо, що перша цигарка створює відразу: викликає гіркоту, нудоту, неприємні відчуття… Так засвоюються перші матюки, які стають звичними, непомітними. Російська мова, як і українська, по-своєму прекрасна і чудова, знана в інших країнах, легко підхоплюється іншомовним населенням, мелодійні російськомовні народні пісні, відомі в Україні, в інших країнах. Наприклад, « Катюша» за війну розійшлася по Європі. Чому ж ця мова так упосліджена матюканщиною? Слід відзначити, що за роки незалежності значно очистилась від матюків українська говірка на побутовому рівні, хоч іноді можна почути непристойні вирази, як залишок минулої ганьби. Та не будемо вичікувати, допоки вона сама відпаде – сміття з хати треба вимітати.

Василь ЖИЛЮК, с. Межиріч

Коментарі:

  • Facebook
  • Життя і Слово

Додати коментар


Захисний код Оновити