???????????

авторизуйтесь через:

     
або

використовуючи адресу e-mail

Расширения Joomla

В нас сім’я, так сім’я:
Тато, мама, Маша й я,
Павлик братик і Максим,
З ними весело усім.
І Дариночка маленька,
Наче сонечко ясненьке,
Добре треба пильнувати
І шухляди замикати,
Знайде ключика вона
Й повиймає все до дна.
І дідусь, й бабуся з нами,
Пахне в хаті пирогами…
Ось така у нас сім’я –
Не один і не два «Я».

Такого віршика написала Любов Котюбіна із села Грем’яче, допомагаючи виконувати шкільне домашнє завдання. Якось її онук Міша сказав, що вчителька, Лариса Василівна, запропонувала дітям написати віршики, самостійно чи з допомогою дорослих. Хлопчик думав писати про котика, але бабуся подала іншу ідею: «Подивись, яка в нас гарна велика сім’я, можна про це написати». Разом вони створили такий віршований родинний портрет. З того часу Любов Іванівна почала римувати: про дітей і для дітей, про природу і побут, роздуми про життя і духовні цінності. Декілька її віршів принесла до редакції вчителька Лариса Василівна Івченко, а згодом до нас зайшла і сама авторка.

Любов Іванівна, яка працює землевпорядником Грем’яцької сільської ради, розповіла, що писати пробувала ще навчаючись в Новомалинській школі, але не розвивала це вміння. Хотіла бути вчителькою, але не вдалося вступити до педагогічного закладу. Тож пішла працювати на завод дренажних трубок, потім навчалась на інженера-гідротехніка у «водному» інституті. Сьогодні за плечима Любов Іванівна має 25 років стажу в органах місцевого самоврядування, співає в церковному хорі, та найбільшою гордістю і найдорожчим скарбом є її родина: разом з чоловіком Дмитром Васильовичем народили і гарно виховали трьох дітей, тішаться вісьмома внуками.

«Діти в нас дуже хороші, і зяті, і онуки. Дякую Богу за всіх, – щиро зізнається жінка і додає: – Добре виростати в багатодітній сім’ї. Всі переживають один за одного, навіть коли вже дорослі і живуть окремо. Нас в мами було четверо. Я гляділа молодших Віру і Надю, відповідала за них, оберігала, а старша сестра Валя допомагала мені. Вони вийшла заміж у Могиляни, там я закінчувала 10 клас, ходила на завод. Ми і зараз часто збираємось, підтримуємо, співчуваємо чи вирішуємо різні питання, хоч Надія живе в Рівному, Віра – біля мами в Новомалині, Валя – в Могилянах. Бо самій людині дуже важко. Так ми виховували і своїх дітей».

Старший син Котюбіних зараз ієромонах в Почаївській лаврі. Він з дитинства любив ходити до церкви у сусідньому Грозові, бо в Грем’ячому ще храму не було, тож батьки думали, що він стане священиком. Однак Ігор захопився інформатикою, здобув вищу освіту в столичному університеті, а відвідуючи монастир у Голосієві, вирішив відійти від суєтного життя і присвятити себе Богові.

Дочка Катерина вийшла заміж за священика, проживає на Волині, має трьох діток, керує церковним хором. Разом з чоловіком гуртують місцевих дітей біля церкви, недільну школу там відвідують три групи різного віку. Хоч в Грем’яче приїжджають не часто, але телефонують, цікавляться, як справи у рідних.

Разом з батьками проживає дочка Ольга, у сім’ї якої підростає п’ятеро малюків. До постійного дитячого гамору і шуму Любов Іванівна звикла, тому якщо якийсь час когось з них нема вдома, то ніби чогось не вистачає. Старші просять бабусю й дідуся подивитися, чи правильно замели подвір’я, хтось щось запитує, проявляє турботу, пропонує допомогу, навіть наймолодша Дариночка хоче бути помічницею.

Щаслива мама Любов Котюбіна у своїй сім’ї, має ким пишатися і про кого турбуватись. А 9 травня минуло 37 років, як Люба і Дмитро створили власну сім’ю, яку Бог благословив найкращим надбанням – чуйними і мудрими дітьми.

Вікторія КРИГЕР

Коментарі:

  • Facebook
  • Життя і Слово

Додати коментар


Захисний код Оновити