???????????

авторизуйтесь через:

     
або

використовуючи адресу e-mail

Расширения Joomla

10 березня у селі Розваж відбулися збори щодо подальшої долі релігійної громади та місцевого храму. Православні жителі села мали зробити вибір: залишитися під юрисдикцією УПЦ (фактично УПЦ МП, а згідно нового закону ця релігійна організація має називатися РПЦ в Україні) чи перейти до ПЦУ – Православної Церкви України. Порозуміння з цього приводу досягти не вдалося. Частина громади на чолі з місцевим священиком на початку зборів покинула зал, однак більшість, яка залишилась, підтримала перехід Космо-Даміанської церкви с. Розваж до Православної Церкви України. Але сторони встигли у Прощену неділю образити одна одну. А те, що не змогли сказати тут, при зустрічі, зробили у коментарях в Інтернеті. Статті, відеоролики, дописи в соцмережах з церковного питання у Розважі одразу ж були доповнені активними і не дуже толерантними учасниками дискусії.

Особливо гострі обговорення розгорілися поряд з матеріалами: «Парафія села Розваж одноголосно перейшла до ПЦУ» (Район. Острог), «У Розважі місцевий фермер посварив односельчан через «перехід» у ПЦУ» (Спілка православних журналістів), «Прихожане Розважа местной власти: Позвольте нам молиться в своем храме» (Союз православных журналистов). Слід підкреслити, що останній відеоролик, знятий СПЖ, із субтитрами російською мовою викладений на кількох інтернет-ресурсах, зокрема на сайті Русская народная линия (информационно-аналитическая служба) з приміткою: Видео. Нападения на священнослужителей Русской Православной Церкви. Автокефалия на Украине / 23.03.2019. Що ж, все очевидно, пояснення тут зайві. Дописувачі під справжніми та вигаданими іменами поряд із розміщеними статтями та відео висловлювали своє обурення, ненависть, злобу, інші намагались донести певні історичні факти, закликали бути поміркованими, поважати думку інших, але старатись дійти згоди, ще інші переходили на особисті риси окремих людей, використовуючи лайку і приниження.  

balkovsЖитель Розважа Анатолій Балковський прийшов до нас у редакцію, щоб через районну газету захистити честь сім’ї Петра Івановича Ягодки. Бо саме ім’я керівника СГПП «Розвазьке», заслуженого працівника сільського господарства, людини, шанованої на Острожчині та знаної далеко за межами Рівненщини і України, найбільше фігурує у повідомленнях про недавні церковні події у всесвітній мережі, і зовсім не в позитивному світлі. Тож Анатолій Балковський, депутат чотирьох скликань Острозької районної ради, вирішив спростувати неправдиву інформацію, розповідаючи про участь у вирішенні церковного питання Петра Ягодки.

«У селі Розваж Острозького району Рівненської області місцевий фермер Петро Ягодка ініціював міжконфесійний конфлікт, який триває вже більше місяця, повідомляє кореспондент СПЖ. За цей час фермер Ягодка встиг пересварити і залякати жителів села. Користуючись становищем сільського роботодавця, він під тиском збирав підписи, а також ініціював збори територіальної громади, незважаючи на обіцянку - не влаштовувати в селі конфлікти між односельцями» (СПЖ).

«Я знаю Петра Івановича з 1967 року, я працював техніком з механізації трудомістких процесів у колгоспі в Розважі), а Ягодка приїхав на практику ветлікарем, – розповідає Анатолій Федорович. – Вже тоді він проявив себе привітною, душевною, грамотною людиною. Не одне десятиліття ми пропрацювали разом. Так, у нас були конфлікти, кожен із нас добре знав свою ділянку роботи, тому в деяких питаннях наші думки не сходились. Але ми поважали один одного. Багато років Петро Іванович був головою колгоспу в Розважі, який прийняв господарство у не зовсім хорошому стані. У часи, коли затримували заробітню плату, не було пального, не велася звітність належним чином, Петро Іванович навів лад і дисципліну в колгоспі.

Коли почали говорити про створення сільськогосподарського приватного підприємства, люди не хотіли таких змін, боялися слова «приватний», бо думали, що керівник все від людей забере собі. Але Ягодка в кожній галузі поставив відповідальних людей, сам почав контролювати всі процеси, прораховував усі витрати. Згодом налагодив виплату зарплат, розрахувався за оренду земельних та майнових паїв. Якщо не вистачало грошей, пропонував людям корову чи техніку, зерно чи солому, давав машину, щоб привезти дрова тощо. Це справді господар. До нього за досвідом приїжджають з інших областей, знають його в Польщі та Білорусі. Він організував хор, допомагає функціонувати школі, садочку, сільській раді. За допомогою до нього звертаються люди не тільки з Розважа, Петро Іванович не відмовляє нікому: і тим, хто в нього працює, і тим, хто не працює в «Розвазькому».

І зараз Петро Іванович встає о 5 годині, йде на ферму, потім об’їжджає поля чи займається іншими клопотами сільгосппідприємства. Коли не зайду, він не має багато часу на розмови, завжди зайнятий, кудись спішить, до нього телефонують, консультуються, працівники заходять порадитись. Я не знаю, як він у 74 роки втримує у такому вирі, маючи проблеми зі здоров’ям. Щоб мати гарний урожай, затрачає і сили, і ресурси, і час. Ось кукурудза і соя гарно вродили, але нема збуту, то керівник придумав побудувати амбар, там зерно добре зберігається, а зараз іде на корм худобі. Результат теж, звичайно є: корова з’їла – молоко дала, бичкові згодували – м'ясо буде. Сьогодні в «Розвазькому» сучасне приміщення для худоби, молокопровід закритого типу з холодильним обладнанням. Але доброї ціни на молоко теж нема. Якщо сам керівник поїде шукати, куди збути, то змушений пристати на ту ціну, яку йому продиктують.

Про Петра Ягодку можна не одну книжку написати, щоб розповісти про його трудову діяльність, досвід та досягнення, порядність і безкорисливість. Петро Іванович постійно надає благодійну допомогу на будівництво церков в нашому районі, на лікування людей, допомагає тим, хто потрапив у скруту.

От недавно я говорив з багатьма односельчанами з приводу тієї фейкової інформації про Ягодку, питав їхньої думки. Усі кажуть, що негарно так поважну людину брудом обливати, говорити, що він залякував інших чи погрожував, якщо ті не підтримають перехід до ПЦУ. Де совість тих, хто таке каже і пише? В цій ситуації я дуже співчуваю Петру Івановичу, а ще більше його дружині. Так, найбільше гидоти вилилось на його голову, але він кожен день на роботі, не буде про це постійно думати. А Надія Михайлівна залишається вдома і, мабуть, в сльозах думає, чому так сталося, чим вони завинили перед людьми, з якими вже живуть півстоліття? Як забути ті страшні побажання, які їм зичать односельці-християни? Як пояснити онукам, чому їхня родина раптом стала ворогом для своїх сусідів, знайомих, для тих, з ким були нормальні стосунки?  

Вже багато років я їжджу на богослужіння у Свято-Миколаївську церкву в Острозі та у храм в Острозькій академії. А моя дружина, поки дозволяло здоров’я, ходила до церкви в Розважі. З цього приводу у нас ніколи не було сварок чи непорозумінь. вона ділилася враженнями про відвідини місцевої церкви. Я розповідав, як пройшла служба в Острозі, що нового почув-побачив. А тепер, коли в нас знову з’явився шанс мати свою церкву, абсолютно вільну, вирішив, що пора щось робити, зібрати ініціативну групу, обговорити усі варіанти і почати діяти. 

Наголошу, що Петро Іванович особисто не ходив по хатах і підписів за Православну Церкву України не збирав, як повідомляли в Інтернеті. Але як людина, що живе у вільній Україні, хоче, щоб і церква була в нас своя, незалежна від іншої держави. Мова про перехід нашої церкви до Київського патріархату ми вели і раніше (якщо не помиляюсь, це був 2006 рік). В селі вже домовлялись, що зробимо збори, запросимо священиків УПЦ КП, щоб вони відправили фрагмент богослужіння українською мовою, а люди послухають і скажуть, чи їм сподобалося. Тоді я був депутатом райради, то знайшов автобус, щоб привезти священиків, хористів. Але в церкву у Розважі ми не зайшли, бо прихожани, які прийшли раніше, замкнулися там зі священиком і нас не пустили. Тож залишилось все, як і було до того. 

«Храм на честь Косми та Даміана побудований відносно недавно. Гроші на його будівництво збирали всім селом, але найбільше, за словами жителів, потрудився священик і його сім’я. Протоієрей Василь шукав меценатів і разом з іншими працівниками будував церкву» (СПЖ).

  

Кілька слів скажу і про будівництво теперішньої церкви в Розважі. На цьому самому місці, де зараз є храм, стояла церква, побудована в 1872 році. Вона була пам’яткою архітектури, її варто було зберегти. Вона осіла, прогнили дилі, верх треба було замінити. Церква була в аварійному стані, але з сучасною технікою, будматеріалами її можна було відремонтувати. Однак люди вирішили поставити нову на тому ж місці. Всім селом збирали кошти, носили обіди робочим, хто не мав можливості готувати їжу, давав гроші. Надавало посильну допомогу на цю справу і СГПП «Розвазьке», періодично перераховуючи кошти, виділяючи матеріали, машини. Пам’ятаю, Ягодка направив робочих, щоб зробити сходи. Потім ми встановлювали нові ворота, деякі недоброзичливці казали, що таким чином ми хочемо замкнути церковне подвір’я, щоб ніхто не міг знайти. Наступного дня вже в Росії була інформація про те, що робиться в Розважі.

Так, ми багато років чекали канонічного визнання Української церкви. Тож в цьому році я з однодумцями ходили і збирали підписи за ПЦУ. Деякі з наших односельчан думали, що буде інша церква – все переінакшиться, буде новий священик, старші люди тривожилися, хто їх буде хоронити. Ми пояснювали, що ніхто не збирається вигонити ні хористів, ні священика. Мова богослужіння теж хай залишається та сама, бо хор вже так вивчив, прихожани звикли. Ми тільки табличку поміняємо, бо перейдемо під юрисдикцію Києва. Зібрали ми десь 250-260 підписів і направили звернення до Владики Рівненського Варфоломія про те, щоб Космо-Даміанська церква у Розважі перейшла до ПЦУ. Відповіді ми не отримали. Тому вирішили йти до священика і громади та все обговорити, вислухати всі пропозиції. Два рази ми вже так організовували збори, але вдалого діалогу не вийшло. Ми не хочемо церкву, яку будували всім селом, ділити силою, щось в когось забирати. Маю надію, що з часом це питання вдасться вирішити так, щоб не обмежити права та не образити жодного нашого жителя та прихожанина церкви», – висловив сподівання Анатолій Балковський та закінчив свою розповідь словами, які він виголошував і на зборах:

Мирімося, єднаймося, не забуваймо ні на мить,

Живімо в злагоді, трудімось – і Бог наш труд благословить.

Вікторія КРИГЕР

Коментарі:

  • Facebook
  • Життя і Слово

Додати коментар


Захисний код Оновити