???????????

авторизуйтесь через:

     
або

використовуючи адресу e-mail

Расширения Joomla

Завершує свою ходу 2018 рік. У багатьох цьогоріч були свої ювілеї. Для мене цей рік є знаменним тим, що в 1968 році, коли я навчався в Острозькій середній школі-інтернаті, в районній газеті «Зоря комунізму» (нині «Життя і Слово») було вперше надруковано мій вірш «Квітень». Саме відтоді розпочався мій творчий шлях, який благословився літературним об’єднанням «Промінь» (очолюване талановитим прозаїком Іваном Маєвським).

Гай-гай, як швидко плине ріка часу, наче повсякденна течія Вілії та Горині, що голубими стрічками оперізують наше древнє місто. Полудень творчого шляху відсвяткував я цього річ. У моєму поетичному доробку – сім збірок. Нині готую рукопис нової поетичної книги «Третє цвітіння».

Пропоную читачам поезії з цієї збірки.

***

Спішу дорогою додому,

А молодь обганя мене…

Колись вона відчує втому,

Як літ чимало промайне.

***

Коли на серці – тяга відчаю,

Сум’яття болем обпіка,

Тоді рятуюсь віршами

Шевченка і Франка.

***

Мойого імені онука,

Пелюстка травня запашна,

До мене тягнеться на руки

І так сміється, як весна…

***

Є в мене син, дружина, сад, онуки…

Життя скороминуще, наче мить:

Відпрацювали, постаріли руки,

Але ріка Буття іще шумить.

Ще треба правнуків таки діждати,

Зібрати урожай в духовному саду:

Ще до останньої земної дати

Зі словом творчим в книзі я дійду.

***

До срібного берега грудня

Причалила біла зима:

Морозом вже дихають груди,

Вже іній гілки обійма.

Засклилися льодом ставочки,

Сніги під ногами риплять,

Веселії доні й синочки

На саночках з гірки летять.

***

Я все життя ішов до того,

Аби сказали: «Ти – поет…»,

Аби зі слова золотого

Не перервався творчий лет.

Незабутнє

Лесі Ткачук, уродженці села Милятин, моїй однокласниці незабутньої Острозької середньої школи-інтернату – зі світлим і щирим спогадом.

Корову доїть жіночка міська.

Вона колись в селі родилася –

І плине добрих спогадів ріка

В літа, де щастя колосилося.

Корову доїть жіночка міська,

Моя колишня однокласниця –

І ніжно вим’ячка торкається рука,

І спогадом дитинство лащиться,

Де верби шепчуть казку над ставком,

Де в житі маки закосичені,

Де за вишневим татовим садком

Сусіди завше доброзичені…

Корову доїть жіночка міська –

(О незабутня однокласниця!)

Онуки ждуть у місті молока:

Яка смачна молочна ласиця!

Корову доїть жіночка міська –

Пора далеких літ всміхнулася,

Коли матусі лагідна рука

Душі дитячої торкнулася.

Олесь УНДІР

Коментарі:

  • Facebook
  • Життя і Слово

Додати коментар


Захисний код Оновити