???????????

авторизуйтесь через:

     
або

використовуючи адресу e-mail

Расширения Joomla

До організації осередку УПА у Вельбівно, швидше всього, стало причетним свавілля «совєтів».

Війна розпочалася у неділю, а в п’ятницю в селі висадився німецький десант. В Острозі були «совєти» і бачили приблизно, звідки по них стріляли німці. Коли радянська армія прийшла в село, то німці були вже далеко, а розлючені воїни спалили майже все село і людей повбивали багато.

Десь через два-три тижні село знову перейшло до рук німців. Тоді і зародилася організація. Приїхали хлопці з Галичини і спершу організували місцевих парубків,Ю а вже вони і нас, дівчат, до роботи залучили.

Збиралися у Хуторських (Васильчуків). Основна мета була – звільнити Україну від німців і «совєтів», бути вільними і самостійними.

На село було декілька груп. Але ми не знали, що роблять вони, а вони – що ми. Навіть не знали, хто туди входить. А  в нашому кулку було 9 дівчат: я (Марія Кравчук), Тетяна Ковальчук, Надія Кравчук, Гелька з Сотця, Тамара (теж з Сотця), Тетяна Зотьова, Люба Погонець, Ольга Піскова, Тетяна Головко.

Ми збирали зілля на ліки і відправляли на Розваж до «П’явки» (псевдо). Хлопці по селі збирали горілку, а ми її переганяли на спирт, закорковували в пляшки і відправляли в Мощаницю, а до кого саме – не знаю.

Робили і бинти – старі простирадла рвали на смужки, запихали в пляшки і стерилізували. Десь пляшок зі сто відправили.

Збирали по селі одяг: полотняні сорочки і штани і теж – на Мощаницю. Привозили нам полотно. Закрійником був Степан з Мощаниці. Були три швейні машини і на них Таня Зотьова, Тетяна Ковальчукова і Люба Погонець шили куфайки, а ми напихали їх паклею. Майстерня ця була у Люби Деркачової (Мамич) на хуторі під Курганами.

Таня Ковальчукова була станичною, тобто головною над нами, а я – господаркою. Вела всю «бухгалтерію»: все записувала на «курітєльній бумазі». Ці документи ще довгий час були в мене на горищі, але як перекривали хату, то все знищили.

Збирали молоко по селі, а Федор Котиків перегонив на сметану. Зі сметани робили масло. Цим займалася Віра Тишкун (Апанчук) і Гулька Мартинюк (Калабська). Я їм хліба намащу маслом, а вони і раді. Потім масло топили і в бочечки зливали. Андрій Апанчук (Поросятників) за німців молоко збирав по селі і в нього були бочечки десь по літрів 20-25. Ми відправили дві такі бочечки масла і трохи меншу – сиру. Все робилося у дуже великому секреті, і всі були дружні.

Потім прийшли «совєти». Багато хлопців постріляли, а дівчат в тюрму забрали, звинуватили у співробітництві з німцями. За ґрати потрапили Тетяна Ковальчукова, Таня Лук’янівська, Вєра Тишкун, Гулька Мартинюк.

Село було активне і не мало зрадників. Про це свідчить такий факт. Коли була облава, то застрелили на лузі Василя Кравчука і Мусія ковальчука. Вони у Шведа на лузі ночували. Завезли їхні тіла на подвір’я до Шпарука (на Шляху жив) і зігнали жителів села на упізнання. І я там теж з Тетяною Ковальчуковою була, бо то були наші рідні брати. І ніхто з односельців не сказав, що це хлопці з нашого села. Можливо, ще і на другий день зігнали б людей на упізнання, але один солдат шепнув дядькові, щоб поховали хлопців. Увечері дядько збив ящичка, поклали туди наших братів та й поховали разом. А було їм тоді ледь за 18 літ.

Коментарі:

  • Facebook
  • Життя і Слово

Додати коментар


Захисний код Оновити