Авторизація

авторизуйтесь через:

     
або

використовуючи адресу e-mail

Расширения Joomla

Вони познайомилися на студентській вечірці, і з’ясували, що обоє - з однієї області. То було у лютому. А в березні він раптом з’явився на порозі її кімнати в гуртожитку зі своїми друзями Василем та Олексієм. Привід банальний: прийшов провідати землячку. Дівчата одразу заметушилися – треба чимось частувати гостей.  Одна хутчіш на кухню  смажити картоплю, друга - заварювати чай, третя домашню консервацію викладала на тарілки. Білявці Наталці довірили найпочеснішу місію – розважати гостей. Власне, саме вона і звела їх  на тій вечірці. І, бігме,  сама ж запала на нього. Тож розподіл обов’язків був цілком логічний…

Після скромної студентської трапези вирішили послухати музику. Поставили  на старенький програвач, взятий напрокат ще у першому семестрі, платівку романтичної «Tombe la naige...» Сальваторе Адамо. Хтось вимкнув світло, і хлопці запросили дівчат до танцю. Усі сподівалися, що він обере красуню Наталку, але помилилися - підійшов до… тендітної землячки. Перший дотик рук, і обоє відчули, як музика сколихнула ритми їхніх сердець…

Після того вечора вони часто бачилися в університеті: він навчався  на мехматі зранку, а у філологів лекції розпочиналися о другій годині дня. Тож щоразу стояв біля колони  головного корпусу, наче вартовий, аби не проґавити її обличчя.

- Привіт.

- Привіт.

- Як справи?

- Йду гризти граніт науки, - жартувала вона. - А ти?

- Може, гайнемо в кіно?

- Ой, ні, у мене сьогодні дуже відповідальний семінар.

Та й розбігалися. А якоїсь неділі він призначив їй побачення: запропонував помилуватися весняним буйноцвіттям на ВДНГ. Травневий день видався чудовий: теплий, сонячний, квітучий. Та ледве минули головний павільйон виставки, як раптом з неба хлюпнуло на голови, наче з відра.

 - Боже, звідки він взявся цей сонячний дощик. Його ще сліпим називають, - защебетала вона, згадуючи синонімічний ряд природного явища, й мерщій зняла плащик, щоб перетворити його на парасольку -  сховатися  від дошкульних крапель.

Та за якусь мить знову усміхнулося сонце - випило геть усі дощові намистинки, що кришталиками розсипалися по зеленому листі, квітах, висушило калюжки, й вони, тримаючись за руки, пішли до ставка милуватися лебедями.

Те побачення вона пам’ятатиме усе життя, адже літала над землею на крилах щастя. Далі  розпочалася весняна сесія, й треба було «заробляти» стипендію. Навчання їй давалося легко: у заліковці скрізь - відмінно. І він не пас задніх в науці. На канікули роз’їхалися у кінці червня. А зустрілися аж у вересні - випадково у коридорах університету. Вона з того стішилася й зашарілася, як підліток. Наче ненароком торкнулася його руки, сподіваючись на  таку ж відповідь. Та його долоня була порожня.

- Ну ось і все…, - опустила долу очі, намагаючись приховати своє розчарування. Й, ледь стримуючи біль у серці, додала: – Ти, бачу, кудись поспішаєш. Бувай, - й зникла за дверима аудиторії.

Він – третьокурсник, а вона вже – на фініші: за півроку – дипломований спеціаліст.  Вирішила переступити через себе – запросила його на  «останній дзвоник». Виглядала увесь вечір - не прийшов. Далі почалися державні іспити, захист диплому, розподіл на роботу, випускний… На перших порах вона ще сподівалася побачитися з ним, поговорити, з’ясувати, що було не так між ними, в чому її вина. Але якось зустріла Олексія, який розставив всі крапки над «і»: він заручений, незабаром стане батьком.

За направленням поїхала працювати у сонячне місто на південь, де на неї чекали нові друзі, нові враження, творчі здобутки.  Зібравши валізу,  вирішила відправити йому листа – останнього, коротенького: прощавай, дякую, що ти був у моєму житті, що ми дихали  з тобою одним повітрям.

…Минуло п’ять років. У середині грудня вона вкотре приїхала до Києва на семінар. Одного ранку у її номері раптом пролунав телефонний дзвінок. Зняла слухавку, а  в ній – незабутній голос зі студентської юності:

- Привіт. Це я.

- Ти?.. – перепитала тремтячим голосом.

- Не впізнала?

- Чого ж, впізнала, – намагалася побороти хвилювання. – Як же ти мене знайшов?..

- Вичислив, я ж – математик…

Вони зустрілися за годину біля оперного театру. Гуляли тихими вулицями, згадували, ділилися враженнями, здобутками. Повечеряли в ресторані неподалік Володимирської гірки. Він дуже хвилювався – курив цигарку за цигаркою. Розповів, що нині  навчається в аспірантурі, що працюватиме  на кафедрі в регіональному університеті, що доньці вже 5 років, дружина невдовзі захистить кандидатську.

- Мені пора – на завтра маю багато справ, треба підготуватися, - мовила вона.

- Я проведу тебе до метро.

І рушили убік «Театральної». Проходячи парком Шевченка,  спинилися навпроти «червоного» корпусу університету.

- Он та колона, біля якої ти на мене  чекав, - мовила вона.

- Таке не забувається. До речі, твого листа я зберігав усі ці роки, але недавно його прочитала дружина. Порвала…

- Таємниці більше не існує…

- Ти досі одна?- зазирнув у її блакитні очі. - Чому?

- Ні, не одна, наступного року я, мабуть, вийду заміж.

- Хто він?

- Мій однокласник.  Керівник державної установи, у якій працюю. Що ж, прощавай. Рада була з тобою зустрітися. Бажаю успішно й надалі розв’язувати математичні формули, і не тільки…

Відтоді спливло чимало літ. Її доля повернула до Києва назавжди. Тут мала престижну роботу, сім’ю, дітей. Проте жодного разу не чула нічого про нього. Аж якось, заради цікавості, зайшла на сайт вишу, де він, кандидат наук, був завідувачем кафедри. І одразу натрапила на його фото: солідний, статечний,  сивий, але без кучерявого чуба. А темні очі  - такі ж самі, щоправда, трішки зажурені. Дістала окуляри для зручності – портрет у чорній рамці, а під ним: «Після тривалої важкої хвороби пішов з життя»… Схопилася за серце… Настіж відчинила вікно, аби  вдихнути свіжого повітря. А там – дощ серед ясного неба. Сонячний дощ, як і тоді. Тільки дуже холодний, бо вже осінній.

Додати коментар

     


Захисний код Оновити

Середа, 23 серпня 2017
  • День Державного Прапора України
  • День міста Луцьк
  • День міста Харків
  • Міжнародний день пам’яті жертв работоргівлі та її ліквідації
серпень 2017
пнвтсрчтптсбнд
31010203040506
07080910111213
14151617181920
21222324252627
28293031010203
04050607080910
ВЕБ-РЕСУРСИ