???????????

авторизуйтесь через:

     
або

використовуючи адресу e-mail

Расширения Joomla

Як не дивно, але молоді подобається відвідувати місця, де зберігається зброя часів Великої Вітчизняної війни: виставки, музеї, парки... Ніби спрацьовує бажання переконатися, що тобі, твоєму майбутньому нічого не загрожує. Там витає луна війни. Лише луна. І так на душі легко і спокійно. Що то є лише спогад часу і землі, а не твоя пам'ять. Що ти можеш торкнутися руки того, хто для тебе важливий. Сміятися, без страху, що радість раптово обірветься... Що твої очі можуть відкрито дивитися у безкраю голубінь неба.

Вривається у наше життя теперішня війна… очима... Саме очі видають їх. Тих, хто повертається з зони АТО... Побаченого ними вистачить на кілька життів. Щось покажуть в сюжетах теленовин. Дещо вони спробують геть забути. 
Їх проситимуть розповісти про деталі і події, які лишаться з ними назавжди, коли про війну писатимуть лише підручники, а сюжети закинуть в архіви. І ніхто не може передбачити, що доведеться почути… 
Коли кореспонденти сідають під штучним світлом, вмикають камеру і питають про війну, то очі солдатів плачуть і сміються. Їхні руки тремтять… Вони креслять у повітрі лінію фронту. Знають її до найменших дрібниць. Їхня пам'ять зрита окопами та бліндажами. А телефонна книга списана позивними. Деякі абоненти недоступні назавжди. 
Кожна їхня історія — це межа. Між життям і смертю, любов'ю та ненавистю, подвигом і гріхом. Особистий край світу. І крок за цей край. Вони роблять його щодня. Бо звикли вірити лише своїм очам. Навіть тоді, коли заважають сльози. 
Після вимикання камери та світла – настає мовчання. І не знаєш, як за вивернуту душу дякувати. Хіба дякують за можливість торкнутися шрамів? За відчуття, що ти бачиш, як хлюпає кров і б’ється неприкрите серце?
Можеш лише констатувати, що вони, ці люди, які витримують це все — найкращі. Надзвичайно сміливі, надзвичайно сильні та беззаперечно красиві. Хочеться обійняти кожного, хоч би у думках. 
І сподіваємось, що у нас нагода обійняти хоч одного в найближчому майбутньому з’явиться. Методичний кабінет відділу освіти Острозької райдержадміністрації хоче поділитися великою радістю: повернувся з АТО наш незамінний працівник, методист методичного кабінету – Домащук Микола Юрійович. Коли його проводжали 15 березня 2015 року у ту недобру суботу, то не лише родину, але і колег охоплювали почуття жалю та тривоги. Та і сам він, розуміючи, що попереду невідомість, прощався так, наче востаннє, і просив вибачення за зроблене і не зроблене… Сподіваємось, що і наші молитви були почуті вищими силами та сприяли доброму завершенню військової справи. А моральна та матеріальна підтримка колег стала у пригоді. Проте ці всі переживання – вже минуле.

А сьогодні збулися слова матері Терези: "Хочете боротися за мир? Ідіть додому і любіть свою сім'ю".

Микола Юрійович отримав особливий подарунок – повернутися з війни та  переступити поріг рідного дому, коли зацвів бузок, у свій День народження – 22 квітня 2016 року. І розпочати відлік нового року у своєму житті в мирі. Вітаємо усю родину Домащуків з чудовим  завершенням такого довгоочікуваного моменту – прибуттям сина, брата, чоловіка і батька.

Нашому захиснику і просто чудовій людині, з нагоди Дня народження та повернення, щиро бажаємо міцного здоров’я, довгих років, щасливих днів, нескінченої радості, любові і тепла. Весь колектив методичного кабінету з нетерпінням очікує прибуття дорогого колеги, справжнього професіонала та відмінного гумориста в освітянську родину для подальших професійних досягнень та творчих злетів.

Коментарі:

  • Facebook
  • Життя і Слово

Додати коментар


Захисний код Оновити