???????????

авторизуйтесь через:

     
або

використовуючи адресу e-mail

Расширения Joomla

Півстоліття одягає білий халат Любов Олексіївна Ткачук – завідуюча ФАПом с. Бухарів. Про улюблену професію та життєві будні 70-річна жінка сьогодні розповідає багато і охоче. Бо все життя працює на території однієї сільської ради на Острожчині.

…У серпні 1967 року випускниця Рокитнівського медучилища прибула на робоче місце у Завизів. «В той період помер мій тато, і я попросила, щоб мене направили ближче до Славутського району, звідки я родом», – розповідає Любов Олексіївна. Змалку дівчинка любила лікувати ляльок, робити їм уколи, тому про іншу професію не думала. Після закінчення 8 класу вступила до медичного училища на акушерство, пізніше здобула іншу кваліфікацію.IMG 20180611 164633

«Років вісім до Завизова не було транспортного сполучення, – згадує початок свого трудового шляху Любов Ткачук. – По бездоріжжю люди ходили в Тесів або Вільгір до автобусної зупинки. У Сіянцях була амбулаторія і лікарня.  Пам’ятаю, був у селі дідок, який кіньми возив нас в Сіянці, щоб взяти ліки. У медпункті в Завизові нас тоді було двоє працівників. Бувало, прийму пологи в Завизові чи Бухареві, жінка полежить трохи, тоді веземо в Сіянці в лікарню». 

П'ятнадцять років тому, за словами медички, люди висловили бажання, щоб і в Бухареві був фельдшерсько-акушерський пункт. Сільська рада знайшла приміщення, в якому зробили ремонт, і Любов Олексіївна отримала нове робоче місце. Хоча пацієнтів жінка знала і до того, бо ходила на виклики не тільки до бухарівських чи завизівських жителів, а і в Михалківці та ближні села Гощанського району (Угольці, Башина). Виручав сільську медичку двоколісний транспорт – мотоцикл, велосипед. Ще й зараз 70-річна прабабуся сідлає скутер і мчить на виклики. Як розповідає Любов Ткачук, в 1967 році у цих двох віддалених селах Острожчини налічувалось до 800 осіб, зараз в Бухареві 210 людей і стільки ж в Завизові. Переважає населення пенсійного віку, молоді дуже мало, є тільки двоє дітей віком до 1 року. Раніше, за словами медпрацівника, не була такою поширеною гіпертонія, апарат для вимірювання тиску лежав у тумбочці, бо ним рідко користувалися, а зараз його вистачає на два роки. В кожній хаті є гіпертоніки.

«Добре, що зараз люди серйозніше ставляться до свого здоров’я, вчасно звертаються до лікаря. А буває, прийду вночі на виклик, огляну, надам невідкладну допомогу і рекомендую викликати швидку, а людина не хоче їхати до лікарні. То я прийду додому і не можу заснути, думаю про ту людину до ранку», – ділиться душевними переживаннями Любов Олексіївна.

У світлі сучасних реформ жителі Бухарівської сільської ради доручали своїй медичці підписати договори із сімейними лікарями. Наразі ж сільські медики працюють у звичному режимі, якщо можна так сказати, бо для рятувальників людського здоров’я та життя не може бути стабільної, монотонної роботи..

Любов Олексіївна розповідає, що кликали її працювати і в Сіянці, і в Славуту. Однак вона «приросла» до цієї місцевості, до людей, які тут живуть, і, як кажуть, пустила своє коріння. Попрацювавши рік у Завизові, знайшла свою долю. У листопаді цього року подружжя Любові і Володимира Ткачуків святкуватиме 50-річчя шлюбу. Двоє дітей, п’ятеро онуків і правнучка, якій 23 червня мине два рочки, – таке їхнє сімейне «надбання». Продовжила мамину сферу діяльності донька Олена Адамська, яка працює дитячою медсестрою в Острозькому пологовому будинку. Син Володимир у 2006 році був обраний Бухарівським сільським головою. Зараз Любов Олексіївна проживає разом з чоловіком у Бухареві, де побудували житло. З посмішкою сільська фельдшерка зізнається, що зараз вже не встигає зробити стільки домашніх справ, як раніше, хоч і має в помічниках сучасну техніку. Роботу у ФАПі вже залишила б, але немає заміни. Молоді не поспішають працювати у сільських умовах, з місцевим населенням, хоч є сьогодні  студенти і випускники медичних закладів і в цьому селі та навколишніх. І напевно, коли Любов Олексіївна вийде на пенсію, до неї все одно звертатимуться за порадою. Бо досвід і практика важить багато. Коли людина відчуває, що потрібна іншим, то й старість відступає, з’являється енергія і впевненість. А Любов Олексіївна Ткачук ще зовсім не виглядає стомленою пенсіонеркою, хоча зізнається, що пережитого вистачило б не на одну книгу, а 50 років збігли як п’ять…

Вікторія КРИГЕР

Коментарі:

  • Facebook
  • Життя і Слово

Додати коментар


Захисний код Оновити